Здоров`я в кожний дім!
044 593 01 37

Паніка чи... Зберігаємо спокій. Знаємо міру

Чи не забагато випробувань випадає на нашу долю? Коли нарешті можна буде просто жити, зосередитись на особистих проблемах, достойно заробляти, насолоджуватися душевним і побутовим комфортом? Чи годі про це й мріяти, бо на долю кожного покоління випадає своя війна, своя революція, своя пошесть? От і зараз підступний коронавірус порушив усі наші плани, додав страхів, тривог і проблем.

Це геть нове для нас випробування поставило багато питань, на які ще доведеться шукати відповіді: що це було? Як влада, система охорони здоров’я і всі ми проявили себе у важкі часи? Яких помилок припустилися? Як треба буде діяти наступного разу? Давайте розберемося з першими враженнями, щоб сформулювати трохи порад на сьогодні й на завтра: від схожих бід і надалі не застраховані ні наш народ, ні людство в цілому.

Що таке паніка?
Термін «паніка» походить із грецької і дослівно означає підсвідомий жах, який викликає бог лісів Пан. У сучасному розумінні — це нераціональний нестримний страх, зумовлений дійсною чи уявною загрозою. Паніка може виникати на індивідуальному рівні, а може бути масовою. Вона блокує раціональне мислення, підштовхує до необачної поведінки, провокує безглузді спонтанні вчинки. Верх беруть емоції, інстинкт самозбереження та стадне почуття.

Що може підживлювати паніку щодо коронавірусної інфекції:
Повна невизначеність ситуації, невпевненість у майбутньому. Туманність життєвих перспектив, руйнація всіх найближчих планів та звичного способу життя.
Недовіра до влади загалом та до структур, які відповідають за наше життя.
Інформаційний хаос. Суперечливі твердження, що тиражують ЗМІ та соціальні мережі — від необґрунтовано оптимістичних до геть апокаліптичних.
Невидимість загрози, яку неможливо осягнути органами чуття.
Страх за життя близьких, відчуття безпорадності й неможливості гарантувати їхню безпеку.
Відсутність на особистому і сімейному рівні аналогічного досвіду та усталених стереотипів поведінки в умовах пандемії.
Особистісні якості: відсутність навичок критичного мислення, тривожність натури, загальна схильність до істерії та панічних настроїв.
Вік, приналежність до групи ризику, складні життєві обставини.
Завбачливість чи паніка?
Найбільшу кількість жартів, «фотожаб», глузливих чи осудливих коментарів у соцмережах викликав ажіотаж із закупівлею у надмірній кількості харчів та засобів гігієни. Правди ніде діти — відчуття «повної комори» гріє душу й діє заспокійливо. Важко сказати, що лежить в основі нашого бажання запастися харчами — тваринний інстинкт натягати в нірку запасів, генетична пам’ять з часів голодоморів, сімейні перекази про те, як пращури помирали чи померли від голоду, пам’ять про випробування не таких уже й далеких 90-х… За будь-яких умов, якщо вас заспокоює наявність базових запасів, не соромтесь. При розумінні витоків тривоги, яку так хочеться втамувати, ви з легкістю зможете контролювати свій інстинкт самозбереження та спадкові страхи. Головне — знати міру і пам’ятати: часом важливіше не ЩО ви робите, а ЯК це відбувається. Цілком нормально раціоналістично закупити певну кількість необхідного на найближчий час. А ось істерично хапати все підряд, втрачаючи людську подобу в гонитві за зайвим пакетом гречки, якраз і називається «піддаватися паніці».

Приклад правильної поведінки чи паніка?
Відповідальна роль випадає на долю тих, до кого прикута увага багатьох земляків: вони мають демонструвати приклад спокійної виваженої поведінки. Політики, відомі діячі культури, лідери думок не можуть дозволити собі щонайменшу легковажність щодо дотримання правил безпеки. Від публічних людей залежать життя їхніх фанатів, симпатиків, соратників — усіх, хто їх наслідує. І не менш небезпечною може бути публічна демонстрація страху, розгубленості або ж надмірної (на межі параної) обережності. Тож доведеться тримати баланс між цими крайнощами.

Пофігізм чи паніка?
Можливо, вам доводилося бачити тих, хто демонстративно нехтує правилами безпеки, веде себе зухвало й необережно? Хто вони? Відчайдушні сміливці? Фаталісти? Пофігісти? А може, звичайні панікери, які показною бравадою прикривають свій страх і розгубленість? Як би там не було, вони більше заслуговують на співчуття, аніж на наслідування. Щось із ними не так — за їхнім прагненням бути поміченими можуть критися самотність, бажання привернути до себе увагу та відчути, що вони комусь не байдужі.

Якщо хочеться написати заповіт чи прощального листа
Хочеться — пишіть. Таке бажання не обов’язково свідчить про те, що у вас песимістичні думки, які «потрібно гнати», а натомість варто «думати про хороше», «позитивно мислити» тощо. У бажання впорядкувати свої справи і про всяк випадок попрощатись із значущими для вас людьми можуть бути цілком раціональні причини. Можливо, є щось недосказане, що вам дуже б хотілося донести до рідних, близьких, друзів, а, може, й ворогів? І після викладення на папері чи в комп’ютерному файлі воно назавжди полишить вас і більше не турбуватиме? Краще зробити це одразу, аніж раз за разом повертатися до нав’язливих думок. Але чого точно не варто робити — це влаштовувати міні-вистави «Ой, я в групі ризику, я скоро помру»; нудити про офіційний заповіт, якщо скласти його неможливо з технічних причин; навантажувати рідних «прощальними промовами» та «останніми листами», якщо вам просто хочеться привернути до себе увагу. Напишіть все, що вам кортить висловити, і поки що заховайте від інших і від себе. Майбутнє може бути геть неочікуваним і набагато світлішим, аніж це бачиться в темні часи.

І застереження рідним і близьким людини, яка хоче поговорити про загрозу її життю, за щось попросити пробачення чи подякувати, дати якісь настанови. Терпляче і дуже спокійно вислухайте стареньку людину зі словами: «Я вважаю, що загро­зи твоєму життю немає, але скажи все, що тобі кортить, щоб більше до цього не повертатися».

Не будьте занадто вимогливими — ні до себе, ні до близьких
Проблеми з дистанційною роботою, не складається з ремонтом, вивченням іноземної мови, онлайн-курсами та дієтою? Збився режим дня? Замість прибраної оселі додалося безладу? Замість сім’ї, де всі «милі й пухнасті», дорослі говорять приємні слова, діти — слухняні, старенькі — мудрі й поблажливі, маєте «трохи» інакшу картину? Не переймайтесь: це цілком нормально. Більшість людей і сімей — звичайні і геть далекі від недосяжного ідеалу. Так само не всі рівною мірою здатні до самоорганізації. Не кожному до снаги спокійно переносити замкнений простір. А в період ломки стереотипів, інформаційного терору, довготривалого стресу все ще складніше і навіть драматичніше. Тож просто перетерпіть: невдачі списуйте на карантин, на щось інше не звертайте уваги, дражливі моменти не загострюйте. Наразі головне завдання — не розхитувати сімейного човна, щоб з найменшими втратами дістатися берега (кінця карантину та пандемії). Налаштуйтесь при цьому на довготерпіння і не сподівайтесь, що «скоро все скінчиться»: вихід із пандемії буде непростим і подовженим у часі, а супутні негаразди — часом неочікуваними.

Водночас вищий пілотаж зібраності й чудеса організованості виявляйте в усьому, що стосується реальних загроз здоров’ю та безпеці ваших рідних. Наскільки це можливо, дотримуйтесь усіх офіційних рекомендацій: ніщо так не заспокоює і не додає впевненості, як відчуття правильної поведінки й виконаного обов’язку.

Декілька настанов
Якнайбільше спіть, нейтралізуючи сном зайві психічні навантаження.
Практикуйте легку фізкультуру. Зовсім не обов’язково качати м’язи чи «зганяти» живіт. Нічим не гірше щось легке, приємне і таке, що гарантовано додасть бадьорості й гарного настрою. Можна просто пострибати чи потанцювати під музику.
Складіть список того, що зазвичай додає вам радості та бадьорості, з урахуванням нинішніх реалій. Шукайте ресурс у найпростіших речах.
Не навантажуйте дітей своїми страхами й тривогами. Тоді з часом вони згадуватимуть цей період як цікаву пригоду.
Практикуйте ті види домашніх клопотів та хобі, які потребують всієї вашої уваги. Ніщо не зможе вас розрадити, якщо під час механічної роботи ви подумки будете вкотре «пережовувати» свої страхи й тривоги.
Надавайте перевагу легким і навіть легковажним заняттям, які вас просто розрадять і відволічуть.
Прибирайте зі свого життя тривожний інформаційний фон. Приготування чогось смачненького не врятує вас від паніки, якщо ви будете це робити «під телевізор».
Організуйте життєвий простір так, щоб кожен мав свою «нірку». Встановіть прості правила, коли не можна чіпати один одного. Потурбуйтесь, щоб всі члени сім’ї мали навушники.
Ці висновки залишаться з нами назавжди
Мити руки треба часто й старанно.
Чхати треба у згин ліктя чи серветку.
Не можна торкатися обличчя брудними руками.
Не всі плани здійснюються.
Антисептик має бути звичним елементом у побуті.
Носіння маски знижує рівень загрози для вас і оточуючих.
Вологе прибирання і провітрювання власного житла — це корисно.
Легка (і не дуже) фізкультура покращує настрій.
Інформаційна гігієна важлива для виживання.
Треба мати сімейного лікаря і знати, як з ним зв’язатися.
Цьому всьому треба навчити дітей.
Обізнаність чи паніка?
Вірус новий, не вивчений, вакцини та ліків від нього наразі не існує… Так само немає довіри до вітчизняної медичної системи… Наша тривога, на жаль, цілком обґрунтована. Природно шукати інформацію про те, як убезпечити себе та сім’ю від цієї пошесті, як правильно діяти у разі підозри на зараження. Але в умовах, що склалися, дуже легко скотитися до постійного панічного пошуку новин. Більше того, може виникнути небезпечна для людини залежність від «страшилок» — адже панічна, гостра, трагічна новина спричиняє викид адреналіну. Тож дуже швидко психологічна залежність може підсилитись фізіологічною, яку ще важче долати.

Інформаційний передоз? Вас врятує діджитал детокс!
Діджитал дектокс (від англ. digital detox) — це цифрова детоксикація. Це свідома відмова від використання цифрових пристроїв (смартфонів, комп’ютерів та інших гаджетів) і відповідно уникнення виходу в інтернет, припинення взаємодії в соцмережах та інших соціальних медіа. Це спосіб очищення свідомості від токсичної інформації, рятівний проміжок часу для відновлення психіки після навали тривожних новин.

Діджитал дектокс – запам’ятаймо цей термін: через глобальну діджиталізацію та у міру подальшого розвитку інформаційних технологій він звучатиме все частіше!

Зайве й говорити, що справжній детокс можливий лише за умови мовчання й інших джерел інформації — радіо, телевізора… Не має звучати музика, лунати у вухо аудіокнига… Найкраще, коли такі «часи тиші» стануть однією із сімейних традицій. Це може бути спокійна сімейна вечеря; час ігор та спілкування з дітьми або ж «інформаційна пустка» перед сном.

В інший час уникайте «інформаційного передозування». Оберіть декілька достовірних джерел інформації і довіряйте лише їм. Серед них має бути принаймні один офіційний. Повністю викиньте зі стрічки новин ті джерела, які викликають у вас панічні настрої та емоційні реакції. Відпишіться у соціальних мережах від токсичних друзів, які істерикують та сіють паніку, або ж натисніть «не стежити» до кращих часів.

Кожну «інформаційну трапезу» завершуйте «солоденьким на десерт»: веселими картинками, смішними відеороликами, анекдотами. Особливо наразі є корисними жарти в стилі чорного гумору з дещицею цинізму. Чорний гумор — це захисна реакція психіки, яка вмикає свої компенсаторні механізми у відповідь на безвихідь, дражливі, драматичні чи навіть трагічні події. Для чорного гумору немає табу. Тому й жарти на теми коронавірусу, карантину і навіть смерті послаблюють напруження і позбавляють (принаймні частково) страхів. Якщо в складні часи соцмеражами починають гуляти гострі анекдоти, «фотожаби» та кумедні відеоролики — все в порядку: життєздатність нації висока.

Мария Кириленко
Киево-Святошинский ЦСПР
www.boyarka.cspr.info